«Бути в Чернівцях і не побачити університет, все одно, що бути в Римі і не побачити Папу Римського», – з таким висловлюванням погодиться кожен, кому пощастило милуватися цим архітектурним шедевром.

Незвичайність споруди підкреслюється розташуванням на пагорбі Домінік, колись найвищій точці міста, в оточенні парку, звідки відкривається чудова панорама на передмістя. Завдяки цьому, колишня Резиденція митрополитів Буковини і Далмації (нині – головні корпуси Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича (Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича)) стала тією родзинкою міста, яка урізноманітнила його архітектурну палітру і надала особливий, який не має аналогів , індивідуальний вигляд.

Чернівецький національний університет – історія

Але, про все по – порядку. Автор проекту Йозеф Главка, народився 1831 року в місті Пржештіце в Чехії. Отримавши гарну освіту, незабаром завоював репутацію талановитого архітектора. Їм були розроблені проекти понад 150 споруд в Празі та Відні. Крім того, Й. Главка проявив себе, як мостобудівник – празький Главків міст, побудований за його проектом.

Однак найкращим його творінням визнана Резиденція Буковинських митрополитів в Чернівцях (1864-1882 рр.). На всесвітній виставці в Парижі (1867 г.) цей проект був удостоєний DeuxiemePrix – Другого Гран-Прі та, таким чином, вивів Чернівці на світовий культурний рівень. Ансамбль став символом міста, кульмінаційною точкою його архітектурної еволюції.

Й. Главка зумів показати на практиці, що звичайний будівельний матеріал, яким є цегла, в руках майстра може стати прикрасою фасаду. Уявити його творіння оштукатуреними – складно. Це стосується не тільки Резиденції, а й Вірменської церкви, яку Й. Главка теж побудував в Чернівцях.

Йому було 29 років, коли він виграв конкурс на будівництво Резиденції. Будівельні роботи почалися через чотири роки. Перш ніж взятися за спорудження комплексу, архітектор ретельно вивчив культурні традиції цього краю. Уособлюючи, перш за все православну церкву, Резиденція одночасно стала символом толерантного ставлення до культур і релігій народів, що проживали на Буковині.

Почнемо з візерунків на дахах. Примітно, що на всіх корпусах вони різні, але, разом з тим, можна побачити специфіку художньо-декоративного розпису, характерну для місцевих українців. Покритою глазур’ю черепицею на дахах корпусів створені багатобарвні геометричні орнаменти, що нагадують традиційні для цього краю покривала «ліжники».

Досить несподіваним є архітектурне рішення в’їзних воріт – в їх образі явно присутня «Східна» тема. Ще більш дивно виглядають зірки Давида в основі купола, що вінчає вежу з годинником на правому корпусі. Здавалося б, автор поєднав непоєднуване: над іудейської символікою підноситься православний хрест. Прийнято вважати, що таким чином Й. Главка віддячив єврейській громаді за істотні пожертвування на будівництво.

При проведенні підготовчих робіт побудували два цегельних заводи і один завод з виробництва кольорової черепиці. Попередньо організували пошукові експедиції будівельного каменю. Доставка його з-за кордону призвела б до значного подорожчання проекту, так як кожна партія возів з цеглою доставлялася б 3 – 4 тижні. Були розвідані великі каменоломні в восьми буковинських селах. Вплив Й. Главки на розвиток краю позначилося і в тому, що він став відкривачем цінних покладів алебастру, мармуру, коралового каменю, які використовувалися при будівництві. З місцевого алебастру в 1878г. виготовили декоративну вазу, оцінену на міжнародній виставці в Парижі в 700 гульденів. Тим самим продемонструвавши приклад природних багатств Буковини. Завдяки Главку буковинці навчилися працювати з каменем. Тонкощам професії їх навчали 30 каменотесів, спеціально відряджених з Відня.

Урочисте освячення та закладення першого каменя відбулася в квітні 1864 р.

Для забезпечення відповідного технічного та художнього рівня був створений будівельний виконавчий комітет, що складався з єпископа Євгена Гакмана, архітектора Йозефа Главки і барона Отто Петріно. Крім того була ще й почесна наглядова рада, до складу якої увійшли поважні люди краю. Це доводить, яке велике значення надавалося будівництву митрополії в Чернівцях. Її зведення затяглося на 18 років, так як роботи велися тільки в суху погоду. Норма для каменярів була невисокою – 100 цеглин в день. Однак до якості підходили дуже вимогливо – вимірювали лінійні розміри кожного цегли, потім її зважували і простукували на виявлення внутрішніх дефектів – тріщин або порожнин. Відбраковану цеглу не викидали. З неї в парку, що знаходиться за центральним корпусом, по краю алей виклали стоки для води. Там цей «брак» і сьогодні успішно справляється з покладеною на нього функцією.

Комплекс Резиденції – це три окремих корпуси. Центральний елемент архітектурно-просторової композиції ансамблю – церемоніальний двір – курдонера. По головній осі розміщений корпус палацу митрополита. До нього веде незвичайна алея, замість квітів або трави покрита дрібною галькою, під якою – земля. По краях алеї висаджені акації. Ця оригінальна дренажна система придумана Йозефом Главкою. У сиру погоду зайва волога швидко йде під гальку і там зберігається довгий час. Влітку, в жарку суху погоду, гальку перегрібають граблями. Таким чином, підтримується приблизно постійний рівень вологості, що забезпечує збереження облицювальної цегли.

В архітектурному плані трохи відчужено виглядає каплиця Іоанна Сучавського, з якої і почалося будівництво центрального корпусу. Вона служила для митрополита домовою церквою. Її купол завершує незвичайний хрест. З якого боку на нього не подивишся, він завжди повернений прямо до спостерігача. Хрест складається з трьох взаємноперпендикулярних прямих, кінці яких вказують на сторони світу і завершуються кульками. У центрі, навколо кулі побільше, два кільця, розташовані в різних площинах. Візуально створюється ефект об’єму.

Перший поверх митрополичого корпусу призначався для адміністрації. На другому поверсі в правому крилі біля каплиці знаходилися його покої. Митрополит був ченцем, а тому жив один. Поруч була трапезна (тепер Шевченківський зал) і Синодальна бібліотека, згоріла 29 березня 1944 року – в день звільнення міста від німецько-румунських окупантів. Був це підпал, чи замикання або пожежа виникла з якоїсь іншої причини – дізнатися навряд чи коли-небудь вже вдасться. У вогні загинули найцінніші екземпляри старовинних книг і рукописів. Палало настільки сильно, що постраждав і Синодальний зал, який перебував поруч. Він вважався одним з найкрасивіших залів Європи. Його друга назва – «Мармуровий» пояснюється тим, що стіни, підлога, колони були виконані з білого і чорного мармуру. У бубнах арок по периметру стін знаходилися фрески з сюжетами з історії православної і буковинської церкви. З дерев’яної інкрустованої триярусної стелі звисали дві кришталеві срібні люстри на 120 свічок і чотири люстри на 32 свічки. Люстри і настінні лампи були сконструйовані в Відні. При пожежі постраждала не тільки стеля, люстри і черепичний дах, а й мармур. Від високої температури він розкришився і відновленню вже не підлягав.

Сьогодні можна милуватися заново відреставрованим Мармуровим залом. Правда мармуру там немає, проте, імітація дуже вдала. Зал використовується як актовий. У колишній бібліотеці митрополита – конференц-зал. Так як стеля, стіни і підлога виконані в біло-синьо-блакитних тонах, його називають Блакитним залом. За Блакитним та Мармуровим слідує Червоний зал (зал засідань Священного синоду), до якого пожежа, на щастя, не добралася. Зараз – це зал засідань Вченої ради.

У Червоному залі привертає увагу автентична стеля, схожа на колекцію писанок, вірніше, їх половинок, з люстрами, що нагадують церковні кадила. Цей зал прикрашають два величезних дзеркала, привезені з Венеції в 1878 р. Ідеальний стан дзеркал пояснюється не тільки тим, що вони завжди знаходилися в належних умовах, але і високою якістю виготовлення – на них було нанесено п’ять шарів срібла. У цьому легко переконатися, піднісши запалений сірник. Якщо дивитися на її відображення під невеликим кутом (15 – 20 градусів), то видно п’ять відблисків.

Такі речі не можуть обходитися без легенди. Є вона і у цих дзеркал. Вважається, що жінка, подивившись в будь-яке з них, молодіє на стільки, на скільки вона сама забажає. Чоловік, глянувши на своє відображення, отримає безкоштовну індульгенцію.

Відчуття того, що знаходишся в середньовічному замку посилюється, коли потрапляєш в ці зали. Ще більший подив викликає те, що серед такої краси проходять навчальні будні чернівецьких студентів.

За Червоним залом слідувала приймальня і робочий кабінет митрополита. У наш час – приймальня і робочий кабінет ректора.

У 1875 р відбулася важлива подія в житті православних Буковини – освятили Резиденцію, хоча роботи тривали ще до 1882 р. Одночасно відкрили і освятили університет, який в той час складався з трьох факультетів: теологічного, юридичного та філософського. Для двох останніх факультетів корпуси побудували окремо на початку вулиці, що веде до Резиденції. Корпус, призначений для студентів-теологів, майбутніх священиків, знаходиться на території ансамблю. Він побудований у формі літери «П».

Перед архітектором стояло досить складне завдання. Необхідно було, зробивши акцент на буковинських мотивах, не забути відзначити, що зведення цієї споруди проходило в австрійський період. Як поєднати відверто сільські буковинські народні традиції з химерним австрійським модерном? Цю проблему Й. Главка вирішив з притаманною йому оригінальністю.

Гострі високі дахи всіх корпусів з буковинськими візерунками привертають до себе увагу здалеку. По краю дахів на перший план виступають бюргерско-німецькі «щипці». Не забувши про те, що Резиденція будувалася для Буковинського митрополита, автор на перший план виставив все ж Австрію, але так ненав’язливо, що видно це тільки тоді, коли потрапляєш на територію церемоніального двору. Це був свого роду «реверанс» у бік великої імперії, завдяки політиці якої стало можливим відкриття митрополії і університету, що підкреслювало високий статус Чернівців.

Церква надає цьому корпусу особливий, багатофункціональний за своєю суттю характер, де поряд з навчальними аудиторіями знаходиться православний храм. Глибоко продуманим є розміщення мозаїки на вікнах угорі над входом: в сонячний день можна спостерігати, як промінчик сонця по черзі переміщається, висвітлюючи лики апостолів, Богородиці, Ісуса – Вседержителя і, нарешті, Розп’яття. Церкву освятили в 1882 р в честь видатних християнських богословів і святителів Вселенських: Василя Великого, Іоанна Златоуста та Григорія Богослова.

За радянських часів Резиденція підкорила своєю красою навіть комуністів з їх «холодними головами і гарячими серцями». А як інакше можна пояснити, що Чернівецький державний університет, удостоєний почесної нагороди – ордена Трудового Червоного Прапора, був єдиним університетом в Радянському Союзі з хрестами на дахах? Марксистсько-Ленінську філософію, науковий комунізм, науковий атеїзм і т.п. викладали в аудиторіях корпусів, над якими замість червоних прапорів, височіли православні хрести і іудейські зірки. Це в державі, де церква була поза законом!

У повоєнний час більшість професорсько-викладацького складу сформувалося з людей, що народилися в різних куточках СРСР, там, де радянська влада була встановлена ​​ще в 1917 р. Вони виховувалися на комуністичній ідеології, були членами КПРС, пройшли фронти Великої Вітчизняної війни і опинилися в Чернівцях за наказом партії. Ці люди свято вірили в те, що якщо не для себе самих, то вже їх студентам-комсомольцям пощастить жити при комунізмі. Декому з них все ж спало на думку підняти питання про хрести над корпусами університету, але, з огляду на те, що Резиденція була історико-архітектурним пам’ятником республіканського значення, питання залишилося лежати «під сукном».

Більш того, за негласним розпорядженням ректора (проф. К. М. Леутський), коли в 70-хх рр. минулого століття в колишній семінарській церкві розмістився машинний зал ЕОМ (електронно-обчислювальних машин), іконостас XIX ст. прикрили ганчір’ям і сховали за машинами. Для нормального функціонування ЕОМ в приміщенні підтримувалася постійна температура. Це врятувало розписи храму, а також зберегло іконостас.

У 1992 р був відкритий філософсько-теологічний факультет. Це єдиний в Україні факультет, випускники якого за фахом «Теологія» отримують дипломи зразка Київської Духовної Академії, а паралельно і вищу світську освіту. В даний час на цьому факультеті навчаються не тільки юнаки, а й дівчата.

Праворуч від центрального входу побудували пресвітерій. Цьому корпусу відводилася більш скромна роль, ніж іншим. У ньому розміщувалася дияконські школа, музей, кімнати для гостей, друкарня і невелика фабрика з виробництва свічок. За пресвітерієм знаходився каретний двір. Зараз там університетський гараж і подвір’я.

Центральний корпус наскрізний; за ним – дендропарк площею 5 га, який огороджений кам’яною стіною триметрової висоти. При вході – перед митрополитним колодязем – бюст Й. Главки, за ним – ялина – ровесниця парку. По обидва боки від пам’ятника архітектору – басейни з фонтанами. Ця частина парку, свого роду, його візитна картка.

Далі, піднявшись по декільком сходам, ми потрапляємо на наступний рівень – безпосередньо в сам парк. Там басейн побільше. У ньому при митрополиті плавали золоті рибки. Павичі, козулі і інша дичина спокійно розгулювала по всій території.

Зберігся кам’яний грот, про призначення якого досі точаться суперечки. Швидше за все – він не ніс ніякого функціонального навантаження, а був викладений для краси. Є припущення, що під ним починався підземний хід, що виводив до залізничного вокзалу. По прямій – це не більше 800 м. Цілком могло бути, тому що при будівництві палаців зазвичай передбачалися шляхи для евакуації. Більша частина парку виконана в ландшафтному стилі. Тут, поруч з екзотичними магноліями, катальпою, тюльпановим та корковим деревами ростуть буки, клени, граби, липи, дуби. В один з дубів двічі потрапляла блискавка. А він, втративши велику гілку, яка після першого удару блискавки відкололася, а через років 25-30, після другого попадання згоріла, живе й досі. На те він і дуб!

Тут же в парку можна побачити геодезичний знак, встановлений в ХІХ ст. на найвищій точці міста, якою була свого часу гора Домінік, на якій і побудували Резиденцію.

Дерева створюють суцільну захисну смугу по периметру парку. Вона забезпечує повну ізоляцію дендропарку, відчуття абсолютного спокою. Саме тут найчистіше повітря в місті, що і засвідчено висновками досліджень, проведених екологічною інспекцією МНС в 2011 р.

У цьому архітектурному ансамблі розташовується один з найстаріших класичних університетів України. Сьогодні в університеті функціонує 18 факультетів. На 71 кафедрі навчається понад 18 тисяч студентів, здійснюється підготовка фахівців з 67 спеціальностей. ЧНУ має 14 навчальних корпусів, ботанічний сад, зоологічний та геологічний музеї, видавництво, бібліотеку з книжковим фондом у 2,5 млн примірників. Професорсько-викладацький склад налічує понад 1000 викладачів, з яких понад 100 – доктори наук і понад 500 – кандидати наук. Університет визнано акредитованим за статусом вищого навчального закладу ІV рівня акредитації. Він має військову кафедру, 8 спеціалізацій Вченої ради по захисту кандидатських і докторських дисертацій, є членом Міжнародної Асоціації Університетів «Phi Beta Delta» (США).

Й. Главка керував будівельними роботами 12 років. Весь цей час він відпочивав не більше 4-5 годин на добу. Такі навантаження позначилися на здоров’ї зовсім ще молодої людини, яким він був в той час. Важка хвороба посадила його в інвалідний візок. Він змушений був покинути Чернівці, так ніколи і не побачивши своє дітище в завершеному вигляді.

Завдяки геніальному зодчому Йозефу Главку і тим, хто тут працював і працює, навчався і вчиться зараз, ця архітектурна перлина в червні 2011 р поповнила почесний список світової культурної спадщини UNESCO.


Екскурсійні тури на Буковину:

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ КРУЇЗ

КАМ’ЯНЕЦЬ-ПОДІЛЬСЬКИЙ КРУЇЗ

ВВ Дати виїздів 2021: 03.04 / 10.04 / 17.04 / 24.04 / 01.05 / 08.05 / 15.05 / 22.05 / 29.05 / 05.06 / 09.06 / 12.06 / 19.06 / 23.06 / 26.06 / 03.07 / 07.07 / 10.07 / 17.07 / 21.07 / 24.07 / 31.07 / 04.08 / 07.08 / 14.08 / 18.08 / 21.08 / 28.08 / 04.09 / 11.09 / 18.09 / 25.09 / 02.10 / 09.10 / 16.10 / 23.10 / 30.10 / 06.11 / 13.11 / 20.11

ТІЛЬКИ ЧУДЕСА І НІЧОГО БІЛЬШЕ

ТІЛЬКИ ЧУДЕСА І НІЧОГО БІЛЬШЕ (Поділля і Буковина)

АК Дати виїздів 2021: 06.03 / 27.04 / 04.05 / 12.05 / 22.06 / 06.07 / 19.07 / 31.07 / 09.08 / 14.08 / 23.08 / 18.09 / 09.10 / 18.10
Львів – Тернопіль – Збараж – Чернівці – Камянець-Подільський – Кривче – Бакота – Хотин – Теребовля – Кременець – Почаїв – Підгірці – Львів