На високому березі лиману Сасик збереглося старовинне козацьке кладовище – унікальна пам’ятка південного степу, яка сьогодні буквально зникає на очах. Кам’яні хрести XIX століття падають у воду, труни та кістки виступають із ґрунту, а берег підмиває хвилями. Це місце не внесене до реєстру пам’яток і не має захисту, хоча його історія тісно переплетена з долею буджацьких козаків та поселень, що існували тут протягом століть.
Козацьке кладовище біля лиману Сасик: історія, що зникає
Забута пам’ять південного степу
На півдні Одещини, за 15 кілометрів від Татарбунар, у селі Глибоке, на стрімкому березі лиману Сасик, розташоване старовинне козацьке кладовище. Тут у XIX столітті спочили буджацькі козаки та місцеві жителі.
Сьогодні ж це місце поволі зникає: глиняний обрив осипається в лиман, із ґрунту стирчать кістки та уламки трун, а кам’яні хрести падають униз.
Це не просто цвинтар — це частина історії краю, який завжди був прикордонням і перехрестям культур.
Від татарського поселення до козацького села
Колись на цьому місці існувало татарське поселення Самсонд, знищене під час війни російськими військами. Згодом, у 1806–1812 роках, тут з’явився хутір Нестора Будецького.
У 1820-х роках сюди прибули болгари й назвали нове поселення Ескііплос. Але після того, як частину Бессарабії передали Молдовському князівству, вони виїхали в Таврію. На зміну їм оселилися молдавани та нащадки буджацьких козаків, які й започаткували козацьке кладовище на березі лиману.
Особливості кладовища
Цвинтар характерний для степових регіонів півдня: дерева тут бракувало, тому хрести вирізали з місцевого вапняку. Більшість надгробків датуються XIX століттям.
Про це місце згадують у наукових працях, зокрема у дослідженні «Кам’яні хрести Одещини».
Це козацьке кладовище вражає своєю атмосферою: старі кам’яні хрести, виготовлені вручну, мовчазно стоять на краю урвища, під яким хвилі лиману з кожним роком забирають частинку історії.
Радянський експеримент, що прискорив руйнування
У другій половині XX століття ситуація різко погіршилася. У 1978 році радянські інженери вирішили «опріснити» лиман Сасик. Його відділили дамбою від Чорного моря та проклали канали для подачі дунайської води.
Результат виявився катастрофічним: вода залишилася солоною, площа лиману збільшилася, а береги почали інтенсивно розмиватися.
Саме тоді козацьке кладовище почало стрімко руйнуватися: кістки й хрести стали осипатися в лиман. Частину берегів укріпили гранітними брилами у 2006–2008 роках, але зсуви ґрунту повторюються й досі.
Чому ця пам’ятка беззахисна
Найгірше те, що козацьке кладовище не внесене до Державного реєстру пам’яток України. Тобто воно не має жодного офіційного статусу чи фінансування для збереження.
Сьогодні це місце залишається напризволяще, хоча його значення для історії регіону та української культури безсумнівне.
Чому важливо зберегти козацьке кладовище
Це кладовище — не лише місце поховань. Це жива історія південного степу, що розповідає про боротьбу та виживання людей на прикордонні імперій. Козацьке кладовище біля лиману Сасик — це пам’ять про тих, хто формував обличчя краю, і свідчення нашої багатої культурної спадщини.
Сьогодні ми стоїмо перед вибором: дозволити цій пам’ятці зникнути чи врятувати її для наступних поколінь.
Ця стаття не тільки знайомить із минулим, а й закликає звернути увагу на проблему. Бо збереження історичної пам’яті — це збереження нашої ідентичності.
