«Чернівці – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – були негласною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж кав’ярень» (Георг Гайнцен)

Місто Чернівці знаходиться на південному заході України, в 40 км від кордону з Румунією, на правому березі річки Прут. Чернівці є історичним центром Буковини. Це багатонаціональне місто, в якому уживаються українці, росіяни, румуни та їх культури. Місто живе, молодіжне, наповнене легендами і розповідями. Це відмінне місце для прогулянок і естетичної насолоди.

Чернівці – душевна прикарпатська провінція з європейським шармом, де є свій Хогвартс, вінтажні тролейбуси Skoda, багато австрійської архітектури, арт-просторів і альтернативних кінотеатрів, культових кафе і барів, 3 великих коворкінгів, книжкові, дизайнерські магазини і навіть аеропорт. І це все в місті, де жителів зовсім небагато. Чернівці (або «місто Че», як ніжно говорять місцеві) називають то маленьким Парижем, то Віднем в мініатюрі. Самі ж чернівчани скромно вважають Відень відреставрованими Чернівцями. І небезпідставно!

До того, як стати українським, це місто належало Угорщині, Польщі, Молдавському князівству, Османській імперії, Австро-Угорщині, Румунії та СРСР. Але саме в австро-угорський період з маленького дерев’яного села Чернівці перетворилися на красиве європейське містечко з кам’яними будинками і вишуканою архітектурою. Сталося це багато в чому завдяки появі тут у другій половині XIX століття головного імперського університету. З тих пір Чернівці стали не тільки науковим, а й культурним центром Австро-Угорщини з концертними майданчиками, де виступали Ференц Ліст і Енріко Карузо, і кав’ярнями, де місцеві жителі починали ранок з доброї кави, віденського штруделя і свіжої європейської преси. І навіть перший електричний трамвай тут запустили на рік раніше, ніж у Відні.

Сьогоднішні Чернівці – це малоповерхова провінція, просочена «дзеном», неабияк пошарпана радянським минулим, але все така ж затишна і надихаюча. На вимощених бруківкою вулицях тут як і раніше тісняться австрійські будівлі і грають вуличні музиканти. На чернівецькі горби все ще підіймається вінтажний тролейбус Skoda. Правда книжкових крамниць стало в рази менше, ніж кав’ярень. І якщо сучасного буковинця поставити перед вибором «кава з штруделем» або «чепушка з пиріжком», то він міцно задумається.

Де варто побувати в Чернівцях і що точно треба побачити?

Чернівецький національний університет ім. Федьковича

Головна визначна пам’ятка міста – Чернівецький національний університет або, як його ще називають, «український Хогвартс». Він був побудований в 1875 році чеським архітектором Йозефом Главкою. Будівництво університету йшло довгих 18 років, тому що до нього підійшли дуже ретельно. Ходять легенди, що кожна цеглина, з якого викладений головний корпус, виготовлявся на спеціально побудованому для цієї справи цегельному заводі. Раніше в головному корпусі університету перебувала Резиденція митрополитів Буковини і Далмації. А в 2011 році він був включений в список всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. В університеті навчаються 16 000 студентів.

Будинки-близнюки

Дзеркальні будинки, згідно з легендою, якийсь житель міста побудував для своїх синів близнят. Але насправді це зовсім не два однакових будинки, це одна будівля, що має П-подібну форму. Зараз будинки-близнюки є житловим будинком.

Міська ратуша

Прямо біля цих будівель перебуває міська ратуша. Цікаво, що кожен день, о 12 годині, на балкон ратуші виходить трубач, який грає знамениту буковинську пісню «Марічка».

Пам’ятник «Трояндам, якими підмітали тротуари Чернівців»

В основу цього пам’ятника лягли слова німецького журналіста Георга Гайнцена: «Чернівці – на півдорозі між Києвом і Бухарестом, Краковом і Одесою – було негласною столицею Європи, де тротуари підмітали букетами троянд, а книгарень було більше, ніж пекарень».

Римо-католицький костел Воздвиження Святого Хреста

Трохи спустившись від Ратуші потрапляємо до римсько-католицькому костелу Воздвиження Святого Хреста. На лівій стороні фасаду будівлі знаходяться сонячний годинник, який показує час з точністю до хвилини.

Будинок-корабель

Тут же знаходиться Будинок-Корабель, ще одна визначна пам’ятка Чернівців. За місцевою легендою, колись були два брати, які дуже хотіли бути моряками. Один все-таки ним став, а другого брата спіткала інша доля – він став банкіром. Коли брати, які так і не завели сімей і не мали дітей, вийшли на пенсію, вони вирішили побудувати для себе будинок-корабель і жити там разом. Щоранку дідусі виходили на зарядку, а в свята одягали парадну форму і ставали до штурвалів.

Пам’ятний знак «600 років Чернівцям»

Буквально через дорогу знаходиться пам’ятний знак авторства самого Зураба Церетелі, встановлений до 600-річчя міста. На ньому написано на восьми мовах: «Моєму рідному місту».

Цікаво: На вулицях Чернівців біля пам’яток є кам’яні таблички, на яких зображені їжачки з QR-кодами. Кожен бажаючий може відсканувати їх і дізнатися, біля якого з пам’ятних місць він знаходиться.

Площа Пресвятої Марії

В австрійський період площа була безіменною, але виділялася різноманітними «турецькими» назвами. Це місце нагадує городянам про роки окупації Буковини турками. Це одна з трьох найстаріших площ міста. Колодязь, який знаходиться на цій площі, колись був чинним. Його вирили, щоб забезпечити місто питною водою. За легендою, турецький паша закохався в місцеву дівчину, але та не розділяла його почуттів. Весь в люті, він заборонив городянам набирати воду з колодязя, а коли побачив, що його кохана прийшла набрати води, захотів вкрасти її. Але дівчина побажала краще стрибнути в колодязь, ніж жити в неволі.

Миколаївський собор

Миколаївський собор виразно надає Чернівцям шарм, якийсь елемент загадковості. Городяни жартома називають цей храм «п’яною церквою» через перекручені колони. За легендою, цей собор дуже довго не могли добудувати з різних причин, постійно щось йшло наперекосяк. І ось якось старшому бригадиру приснився сон, що будівлі потрібно принести в жертву першу жінку, яка увійде в собор. І цією жінкою виявилася дружина того самого бригадира, яка принесла йому поїсти. І, за легендою, ці купола зображають муки, яких зазнала жінка при своїй смерті.

Вірменська церква

Церква була побудована Йозефом Главкою, тим самим, авторству якого належить Чернівецький університет. Сьогодні в цій церкві знаходиться органний зал обласної філармонії. Причому орган цей, за чутками, кращий в Європі.

Вулиця Ольги Кобилянської

У Чернівцях є прекрасна пішохідна вулиця Ольги Кобилянської, яка чимось нагадує Львів, чимось Мукачево, але в своєму роді вона така єдина. Вулиця знаменита тим, що, за легендою, її підмітали букетами троянд і не пускали відвідувачів в брудному взутті. Тут є пам’ятник тим самим двірникам, які підмітають вулицю трояндами. Вулиця досить затишна, мила і приємна для прогулянок. Гуляючи по цій вулиці, не забуваємо піднімати очі на фасади будівель, вони дуже цікаві.

Тут же, на вул Кобилянської, ви можете знайти на бордюрах назви міста на самих різних мовах.

Кафедральний собор Святого духа

Кафедральний собор Святого духа – найголовніший і найбільший собор в Чернівцях. Знаходиться на Соборній площі – між вулицями Кобилянської і Головною. Відомий тим, що довгий час його фасад мав яскраво-рожевий колір, за що його прозвали «церквою Барбі».

Римо-католицький костел Пречистого Серця Ісуса

У Чернівцях дуже багато соборів, храмів, церков, костелів, монастирів. Деякі з них в ідеальному стані, деякі – в хорошому, інші реставруються. Але є ще римсько-католицька церква Пречистого серця Ісуса, яка знаходиться в аварійному стані. Вже досить тривалий час вона не приймає прихожан. На паркані висить табличка із зображенням церкви в тому вигляді, в якому вона повинна бути, і також є напис: «… нам потрібно ваша допомога». Є думка, що за реставрацію цього храму повинні були взятися поляки, але поки його стан не змінився.

У Чернівцях прекрасно буквально все – дороги, будівлі, пам’ятки. Тут місто живе. Тут хочеться ходити, гуляти, розглядати. Та що там – тут хочеться жити! І нехай багатьма Чернівці не розглядаються з туристичної точки зору, нехай сюди не їдуть натовпи туристів, щоб подивитися на місто, але ми то з вами знаємо, як багато вони втрачають.

---

---